А на мене мій муж ворчить,
Що у мене хвартух стирчить!..
А моя жінка і через ноту виведе!
Писар. Самросей Сафронович! Позвольте вашу ручку. Ну, і уважаю ж я вас, господі!..
Самрось (кричить). Во-хрунт!
Писар (випинається). Рад стараться!
Самрось. Рівняйся, націляйся!.. Мамаша! Оце достометний чоловік. Я вже з ним побратався! Зінько, марш танцювати!
Настя. Чуєш, Зіню, що муж приказує?
Зінька. Не оглухла.
Настя. Потанцюй: „ножнички!“ або „жидівочку!“ Як я колись танцювала жидівочку, господи, як гарно!
Писар (до Самрося). Братецьі У вашої супруги, голос херувими і серафими!.. Зеніда Андреєвна, краще воспойте што-либо?
Самрось. Зінько! Поцілуй мого побратима.
Писар. Позвольте, по-родственному?
Зінька (з криком). Не підступай! Коли б ти знав, який ти мерзенний, гидкий!..
Самрось (кричить). Цілуй!
Зінька (твердо). Ходім! Там при всіх поцілую!.. На одинці, у закутку, не так смачно!.. Правда, матусю? (Пішли).
Роман (ввійшовши, довго ходе замислившись). Так, так!.. Я мушу розказати Хведоні все, все… Нехай вона своєю чистою душею все зважить і зміркує!.. Вона непорочна, як дитя. „Устами дитяти глаголить сам бог!“ І коли вона скаже, що я винен перед Зінькою, тоді… А все ж таки не хочу ані зерна таїти, розкажу!.
Зінька (вибіга з бокових дверей розчіпчана). Тут просторо! Тут не перешкодять тобі вбити мене!..
Самрось (з пляшкою в руці, його держать). По морді дати моєму побратимові, моєму найлюбезному!..
