Ця сторінка ще не вичитана
Я схопився, як від сна,
Одірвався від вікна
I гляджу... на Тебе!
Я помітив: погляд Твій —
Шановливо-привітний;
Та стискаю руку...
„Вже забралися у кут...
Пан-професор! в вас і тут
Думи про науку"
Закипіло все в міні.
— Про науку, ані-ні!
Що се вам здається? —
,,Ви ж бо вчений чоловік,
Ви з книжками цілий вік... “
— I не маю серця?
Пан-професор! ви слабі?"
— Не „професор" я тобі!
Кинь таку шанобу!
Слухай: Я тебе
За раба тобі стаю,
Буду раб до гробу!
XIII.
Не забуду я ніколи
Довгий жах,
Що у тебе засвітився
Ув очах.
Не забуду благородний
Гордий вид.
Мовчазливую зневагу
I одхід.
