Ця сторінка ще не вичитана
Вивітряється з мозку нудьга,
Дозволяє вже дещо й робити,
Наче зуб, що на хвилю ущух,
Хоч ізнову ладен заболіти.
Тілки важко — стрічаться З людьми,
Бо не надто вони симпатичні,
Тривіяльні обличчя у всіх;
Їх розмови — дрібні, прозаїчні.
VI.
Я себе піддурював:
Тиждень проминув,
А Твойого образа
Я не призабув.
Божевільно хочеться
В ту сім'ю зайти,
Де сьогодні в вечері
Будеш певне Ти.
Серце пересилувать
Я не зміг ніяк:
Це не яблуко, що можна,
Тискати в кулак.
VII.
Я знаю: нечестиве те кохання,
Яке на мене отепер находе:
Злочин воно в очах людей,
Злочин воно в природи...
Та ні, воно в природи ме злочин!
Його ж міні вона сама надхнула,
До нечестивого чуття
Сама мене попхнула.
