Ця сторінка ще не вичитана
Розум зважив: се кохання — марне,
Нерозумне, дивне та й мерзене, —
Дак чого ж мене не хоче кинуть
Чуття шалене?
Ще учора був я наче люди,
Ще учора мав переконання. —
Дак чого ж сьогодні мною крутить
Сліпе кохання?
IV.
Ні, ніколи од мене не вчуєш,
Що Тебе я люблю;
Ціле небо було б захиталось
На ту сповідь мою.
Затемнилось би яснеє сонце,
Поспадали б зірки;
Срібний місяць з такого б нечестя
Розколовсь на шматки.
Ні, ніколи від мене не вчуєш, "
Що. Тебе я люблю:
Вся природа була би вжахнулась
На ту сповідь мою.
Застогнали б могутнії кедри,
Розчахнулась земля,
І морськую безодню збурлило б
Нечестиве чуття.
V.
Ну, вже третяя днина мина.
Затирається слід од розмови.
Хоч у серці чогось не стає,
Та мабуть я утік од любови.
