Ця сторінка ще не вичитана
Із книжки першої.
I.
На душі якась трівога
Й полохливе почуття:
Щось немов давно знайоме
Виринає з забуття.
Серце жалібно тріпоче,
Наче пташка в полоні...
Ох, невже ж таки кохання
Прокидається в міні!
II.
Я обірвав розмову...
В очах міні туман...
І тілки серце шепче:
„Уже собі не пані!"
Мовчу... А тихі очі
На мене підвелись...
Допитливо спинились,
Пронизують наскрізь.
III
То не довгая була розмова,
І була вона зовсім порожна, —
Дак чого ж вона мене згубила,
Що й жить не можна?
Сподіватися чогось — не смію,
Бо любов моя Тебе злякає.
Дак чого ж мій розум надо мною
Ваги не має?
