людськість. Тілки такі читачі (а їх єсть дуже багацько) знайдуть у цій книжці рідні для себе ноти. А котрі читачі здоровісінькі на тіло й на серце, особливо ж котрі замість нюхати екзотичні квітки та прислухатися до кожного стукотіння свого або й чужого рознервованого серця, жваво рвуться на сміливу боротьбу за цілу пригнічену голодну суспільність, що я таким читачам скажу? Що я скажу тим, котрі радніші слухать од поета тілки войовничі поклики до бою з громадською гідрою? — Скажу їм те, що був казав і в першім виданню: нехай вони й не розгортають цього „Пальмового гилля". Коли ж, собі на невтіхү, вони випадком розгорнуть і прочитають мої вірші, то нехай швидче силуються забути й їх, і автора. Автор не буде за те в претенсії, бо й скрізь у природі бачить те саме:
Срібную лілею буря підотнула;
Пишную корону до землі пригнула.
Пахощі пропали. I блищить сльозина,
Наче дорогая, буйная перлина.
Та ніде не видко горя у природи:
Сонце сіє радість на луги і веди:
Вітер різво шепче щось до очерета..
Так усі забудуть скорбного поета...
Алупка в Криму
10 апріля 1901.
