Ця сторінка ще не вичитана
XVII.
(Іспанський романс).
С-по-за срібного туману
Хвиля срібного фонтану
Плеще та бренить…
Сад дрімав… Тиша… Темно…
Чи не тїнь отам таємно
Ледви шелестить?!
Бачу постать… Легкість стану…
Так! се ти, моя гітано!
Серцем чую я!
Довго ждав я, повний муки…
О! впади-ж мінї на руки,
Милая моя !…
XVIII.
Гарячий шопіт споміж листя,
Із полутьми.
Під виноградною лозою
Сидїли ми.
Лукаво шелестїли пальми;
Пянїв весь сад.
І я не знав, чи ти́ солодша,
Чи виноград.
(Заслона спадає).
