Сторінка:Кримський А. Пальмове гилля. 1901.pdf/70

Що жадібно ловить солодку розмову
І осьміх принадливий твій!

 Солодку розмову й принадливий осьміх…
 Од них мою душу стуманює страх.
 Дивлю ся на тебе, дивлю ся, — і голос
 Мінї замірає в устах.

Обличчє горить і скропляєть ся потом,
Ба й трепет холодний мене обгорта.
Я блїдну, неначе посохле бадиллє,
І чую, як смерть надлїта.

 

IX.

Я за тебе, Зоє, рад і вмерти,
І любов у мене платонїчна:
Хто у грудях носить зерно смерти,
В того мрія чиста й іділлїчна.

 Коло Зої сей та инчий вєть ся,
 І сама вона когось кохає.
 Але се мінї не ранить серця:
 В хорім серцї заздрости немає.

Бо душа одним-одного хоче,
Підляга одним-одній потребі:
Слухать голос, заглядати в очі,
Щоб почути десь себе на небі.