Сторінка:Кримський А. Пальмове гилля. 1901.pdf/48

XIII.

Не забуду я нїколи
Довгий жах,
Що у тебе засьвітив ся
Ув очах.

Не забуду благородний,
Гордий вид,
Мовчазливую зневагу
І одхід.

Із книжки другої.

 

XIV.

Минає півгода́. Мене з'їдає мука.
Сиджу самітником і не знаходжу лїк.
Не одвіча менї нї розум, нї наука,
Чи я деґенерат, чи просто чоловік.

Мене моїм чуттєм природа напоїла,
А я його таю, бо люди загудуть
І чистую любов, що дух заполонила,
Огидною розпустою назвуть.