Сторінка:Коцюбинський М. Твори в 2-х т. Т. 2 (1955).djvu/509

Ця сторінка вичитана
В ДОРОЗІ

Дата написання, позначена в автографі, — 1 вересня 1907 р., Чернігів. Вперше надруковано в „Дзвоні“, 1907 р., стор. 159—176.

Друкується за текстом збірки „Дебют“.

Записи — розробки окремих малюнків до оповідання „В дорозі“ на окремих аркушиках.
Хмари

Його займали хмари — ця неспокійна людність (далекого) неба, вічно жива, вічно рухлива. Часами здіймались там бучі, народні повстання. Мчали (збент…) (спочатку гонці вершники і піші за ними) обурені юрми чорні од гніву, грізні, з риком, з громом рушниць, з вогнями бомб, з червоними прапорами. Точились небесні війни, падали трупи, а їм толочили груди нові й нові лави. І невідомо хто переміг. Часами там було спокійно, і людність гуляла, як на бульварах. Радісно і легко пливли веселі громади, в білих і синіх серпанках, ніжні дівчата, (і) пишнії дами, рожеві діти — і скрізь було повно радощів і сміху. Та знов з'являлись бліді хмаринки, довгі, худі, прозорі, немов сухітники проходжались десь на курорті (над берегом) понад блакитним морем. Або паслися вівці — цілі отари білих ягнят і як пастух золоте сонце.

(Найцікавіше було (стежить) спостерігати) Цікаво стежити було творчі процеси, що відбувались (у тій країні) на небі. Хтось невідомий, (якийсь) великий майстер, ліпив з сірої маси звірів, людей, птахів, будинки, вежі, городи, цілі — і пускав їх на волю, щоб заселити небо. Але все це було сіре, (і) не встигало ствердіти і втрачало форму. Звіри змінялись у вежі, з вогнями на вікнах та на рубцях з людей виходили гори, (високі альпи); з городів птахи; (з гор…) будинки приймали форму людей, а ті знов змінялись у скелі, що оточали озера, глибокі, повні, прозорі. Валились роскішні храми, (розсипались) роставали на альпах сніги, і з пишних троянд обсипались рожеві листочки. (А невідомий геній гострив шалену фантазію і знов все творив там і пускав). А шалена фантазія генія не мала (вже) впину — він творив вже драконів, крилатих (слонів) коней, грифів та крокодилів, які жили тільки хвилину, щоб перетворитись у щось нове. (Та руки слабли, фантазія вяла і в) Тоді в розпуці (в безсилій немочі) та в безнадії в несилі створити трівке щось, творець змішав все (разом) раптом у сірий хаос і сам розплився (сумом) (у чорний) у сум.

Хвилювалось небесне море.

Архитекст.


 
Тіни

У південь тіни корчились під кущами, під пнями дерев, під кожнім порогом (хатів). Їм було боляче і не вигідно. І лиш тоді, як сонце втомилось і од вершечка слави спускалось униз, тіни помалу і обережно (рос…) простували (зібгані) скорчені члени, росли і лізли все далі та далі. Над вечір вони лягли вже у весь свій зріст, лягли