Сторінка:Коцюбинський М. Твори в 2-х т. Т. 2 (1955).djvu/486

Ця сторінка вичитана

Сцена з рибою.

Пани міряють землю. — Вбігає засапана (певність Маланки).

Час іде. Андрій звіряється у надіях. Меланка теж. Гафійка теж.

Осінь. Прокіп давно прийшов, дощ (вд) ідуть заробітчани… певність, що й Гафійка пійде на службу (картина).

Перемішувать картини[1]. То Андрій, то Гафійка, то Маланка.

Пора вести Гудзя[2]

   Гущу[2]

6

1) А. і М. посварились і побились.

Де твоя фабрика
Де твоя земля
    Гафійка

2) Прийшов Прокіп. Маланка бігала дізнатися про нього. Повернувся худий, злиденний, без копійки. Блукав, не заробив. М. мовчить, перед своїми сама журиться.

3) Не може байдуже слухати, як гуде буб[он], все сподівається сватів, чепурить щодня Гафійку, хату і чекає. Нема нікого. Чутка: там засватали дівку, другу. Таких миршавих — обурюється. Не може равнодушно слухать музик весільних, що лунають по селу. А все таки вибігає, як зачує бубен.

[Збоку дописано] Маланка находить приємність у тому, що ганить усіх дівчат, яких сватають.

4) Наближається Пилипівка. Надії гинуть. Ясно, що Гафійка мусить йти в службу. Дощ. Ідуть та й ідуть робітники. Сидять в хаті і думають.

Сірі дні зміняють темні ночі.

Де небо? Де сонце?

7

Крива похилена халупка з чорною стріхою і білими стінами (заховалась) стояла поміж порожніми, покинутими забитими [вікнами] (хатинок) осель, колись побудованих фабрикою для (своїх) робітників і здавалась чимсь живим і теплим серед холодних мерців.

біля хати сіріли скопані грядки, од…

 справка.

.   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .

і пішла. Вона йому вичитувала, вона його сповідала, вона кропила його, підкурювала і садила чортами так обережно, так делікатно, як тільки можна було в неділю, по службі Божій, а він червоний, немов варений рак (вищав високим тоном) спочатку мовчав, а далі і собі почав вищати тонким й надірваним голосом. Врешті він переміг.

Тьфу, тьфу, тьфу! Тричі тьфу на твою землю хай вона тобі западеться. Не наймуся я і не буду (тобі) в землі ритися. Вона ви-

  1. Підкреслення тут і далі Коцюбинського.
  2. 2,0 2,1 Додано синім олівцем.