Сторінка:Коцюбинський М. Твори в 2-х т. Т. 2 (1955).djvu/484

Ця сторінка вичитана

Гафійка з „козаками“.
Пани оглядають поле.
Вертається Прокіп.
Жнива.
Фабрики не буде.

 

Фабрики не буде.
Гудзь по Гафійку.
Надії падають.
Осінь, сльота.
Заробітчани.
Очевидячки — треба йти в службу.

 
3. Деталізація сцен, де появляються Гуща, Маланка, Хома Гудзь і ін.

Про М. Гущу.

Гаф. про нього думає.

Посуха. Сінокоси пропадають.

Андрій живе нервами. Завод йому сниться. Він все розпитує і ходить на руїни. Голодно.

1) Сцена з рибою.

2) Сцена з землемірами.

Маланка тільки й живе надіями, що її Гафійці буде добре.

Хома знов переказує про найми.

По жнивах хліба заробили мало, думки про зиму/

Прокіп повернув — нічого не заробив.

Фабрики не буде, землі не ділять.

Гуща кудись подався.

Осінь. Дощі. Неминучість на службу йти.

„Весна стояла“.

„З Весн…“

Весна стоял“

[На звороті]:

1) Переробити все, що написано про М. Гущу.

Пересуди.

Вставить в кожну картину розмови про нього, що б його характеризували.

2) Гущу беруть в тюрму.

3) Пани міряють. Виганяє Андрія — бліда, роз'ярена.

4) Радощі: сон. Вечір. Кісточки ломить. Сон обіймає, твердий сон.

Осінь.

Гудзь приходить по душу.

Він забив вола, пан вигнав його, він п'є. Гей, ти фабрикант, оддай дочку в най…

Побилися Андрій з Маланкою.

Чи вона коли побачить.

* * *

У Маланки такий інстинкт прив'язання до землі, як у ластівки до будування гнізда.

Маланка суха, чорна, чиста. Раз-у-раз засукує руки, незвичайно працьовита і ввічлива, навіть солодка.

Андрій — „пане добродзєю“…

(Звонили в церквах, а здавалось, що то дзвонить золото сонця)[1].

 
  1. Тут і далі слова, взяті в дужки, в рукопису закреслені.