шию, а він уперто роздивляється прилади електричні, як і щоденно.
Блакитні факіно (носії), в широких блузах, ходять з місця на місце, заклавши руки в кишені: ще нема парохода.
Старий портьє позіха істерично, наче віслюк. Короткі руки крота лежать на колінах.
Проходять американки. Бридкі, худі, широкороті, всі в білих в'язаних куртках і в жовтих капцях.
— Shall we have time before breakfast?[1]
— O, yes!..[2]
Холодні очі сковзнули по всьому, наче крижинки.
Діти ганяють по piazz'і собаку. Собака скаче і попадає комусь під ноги.
Зза білих колон виплива пароход — дві голі щогли і чорний комин.
Скучаючі люди збилися в купу і перегнулись через бар'єр. Усім цікаво.
Димок з папіроски зміїться в повітрі.
На башті годинник одбиває ще раз.
В морі зринають і зараз щезають пінисті хвилі, наче потопають рибацькі човни, поринаючи в воду білим вітрилом.
Поліцейський в чорнім плащі — щоки сині і ніс червоний — сонно маха прутиком у повітрі і може в тисячний раз поглядає на ті ж самі доми.
Купи білих, наче лисих, фіноків стелять зелену гичку під наметом крамнички.
Портьє вріс певно у жовту стіну.
Пройшла пара простоволосих дівчат з високими грудьми, в червоних хустках на плечах.
Осел з грюком величезних коліс привозить на piazz'у повну хуру капусти, а груба жінка, затріпавшись в вільних, одкритих рухах, які має тільки риба в воді, щось верещить.
Підо мною з підземним гулом вповзає знизу вагон і з'являються в дверях пишні жандарми в трикутних шапках, в плюмажах і з густим сріблом на фраках.
