Сторінка:Коцюбинський М. Твори в 2-х т. Т. 2 (1955).djvu/465

Цю сторінку схвалено
НА ОСТРОВІ

Як тільки заплющую очі — кімната (вона тількищо стала моєю) раптом щезає: її витісняє фіолетова рогата пляма і пливе на зеленастих хвилях, як велетенська тінь корабля.

Так мені уявляється острів, на який нині ступив я й де маю жити.

А зараз потім чую дрібне цокання підошов у камінь, тих дерев'яних дзвінких підошов, що одкидають од себе круглі жіночі п'яти. Наче хтось сипле на бляху волоські горіхи. Трах… тах-тах-тах…

На тлі вечірнього неба пропливають чотири жінки з кошиками на голові, наче античні вази. Права рука зігнута в ушко між кошиком і плечима, а ліва вільно одкинулась вниз, і то виставляє, то ховає долоню.

Трах-тах-тах-тах… — цокає в камінь дерево підошов.

Сіра стіна.

Розчепіривши негнучкі ноги, стоїть під нею віслюк. Йому так скучно, як англійському лорду, що бачив весь світ. Очі в білих мохнатих каблучках, як в окулярах, і зануда довго од них спливає аж до білястого носа. А може ти хорий, ослику бідний? Вата стирчить у твоїх вухах, а хвіст так покірно затулює обрубаний зад.

На piazz'і[1] ще біліють колони, і, нахилившись над морем, чорні силуетики перерізують лінію неаполітанських вогнів.

Трах-тах-тах-тах…

На башті дзвонить годинник: два рази скромно і шість налічив я поважних і повнозвучних.

 
  1. На площі.