щось в колесі пальцем. Його довга синя сукмана, руда на фалдах, вкривала ноги аж до землі, наче спідниця. Біла коняка дрімала на трьох ногах, зігнувши четверту.
Над головою коротким уриваним писком обзивалася пташка.
Доря знов глянув в долину. Тепер він помітив жінку серед купи мужчин. Косинка, зв'язана вузликом під бородою, зливалась з її лицем в одну біласту пляму, а на темній одежі світились руки, прозорі й молочні, як поночі порохно.
— Приїхав дивитись, паничу?
Візник підійшов зразу і став недалеко.
— Або що? — обернувся до нього Доря.
— А нічого — дивись. Виростеш — здасться.
В його круглому оці — друге візник зажмурив — в голосі, в кутиках уст — було зачіпливе щось, образливе.
— Молебінь будуть править, Семене?
— Кха! — кахнув Семен. — Молебінь, таку його маму… Вони їй справлять молебінь…
— Ні, справді, Семене, — прохав його Доря.
Семен мовчав. Глузливий вираз, скрививши йому обличчя, застиг в тверде щось, жорстоке.
Мовчки закотив він полу сукмани під самі пахи, вийняв тютюн і заходився крутити цигарку. Кобила почала мочитись. Семен посвистав їй тихенько, а тим часом потеруха висипалась з цигарки на землю. Скінчивши крутити, він старанно заклеїв цигарку і неймовірно глянув на Дорю.
— Папенька не казали?
— Їй-богу, ні, — заклявся Доря. — Сьогодні, бач, мої іменини і він…
— Так… на іменини значить… Ловко придумав.
Семен затиснув в грубі і чорні пальці цигарку, а праву руку підняв, обвів нею круг шиї, сіпнув догори, храпнув і засміявся.
— Капут!
— Капут? — витріщив Доря на нього великі й невинні очі.
Тоді візник пояснив:
— Повісять баришню зараз… Молебінь, таку їх маму…
Доря почув холодок в тілі.
