Палагна не голосила більше. Вже було пізно і треба було прийняти гостей.
Веселість все розпалялась. Робилось душно, люди пріли у кептарах, дихали випаром поту, нудним чадом теплого воску та запахом трупа, що вже псувався. Всі говорили вголос, наче забули чого вони тут, оповідали свої пригоди і реготались. Махали руками, гупали один одному в спину і моргали на челядь.
Ті, що не містились у хаті, розклали на подвір'ї вогонь і справляли коло нього веселі грища. В сінях згасили світло, дівки дико пищали, а парубки душились од сміху. Забава трясла стінами хати та била хвилями зойку в спокійне ложе мерця.
Жовтий вогонь свічок притьмився в густому повітрі.
Навіть старі приймали участь в забаві. Безжурний регіт трусив їх сивим волоссям, розтягував зморщки та одкривав згнилі пеньки зубів. Вони помагали молодшим ловити челядь, наставивши руки, що вже тремтіли. Бряжчало намисто у молодиць на грудях, жіночий вереск роздирав вуха, гриміли ослони, зрушені з місця, і стукались в лаву, де лежав мрець.
— Ха-ха!.. ха-ха!.. — котилось од покуті до порога, і цілі ряди людей згинались од сміху удвоє, придушивши руками живіт.
Серед писку і глоти нестерпуче коцкав десь «млин» дерев'яним клекотом згуків.
— Шо маєш молоти? — завзято вигукував мельник.
— Маємо кукурудзу… — пхались до нього дівки і сварились між собою жиди, приліпивши довгі бороди з клоччя.
Тугий скруцак з рушника, мокрий і замашний, гатив з лускотом в спини направо й наліво. Від нього тікали, серед реготу й крику, перекидаючи стрічних, збиваючи пил і псуючи повітря. Поміст двигтів у хаті під вагою молодих ніг, і скакало на лаві, тіло, трусячи жовтим обличчям, на якому усе ще грала загадкова усмішка смерти.
На грудях тихо бряжчали мідяні гроші, скинуті добрими душами на перевіз.
Під вікнами сумно ридали трембіти.
