Цю сторінку схвалено
невиразне, а їй здавалось, що вона говорить і викидає з себе весь біль, все горе і всю зненависть.
«Слухай ти, єврейський сину! — кричала вона словами, що лишались у неї в горлі. — Ти знов ідеш? Ти, що одняв моїх дітей! Мого Лейбу і мого Хаіма… Ти знов благословиш розливати кров твого народу! Слухай, віддай мені моїх синів… Це я тобі кажу, я… сліпа Естерка, що виплакала очі… я, мати синів моїх, бідних… Слухай, куди ти йдеш, спинись… Доволі крови…»
І вона трясла кулаками і кричала словами, що лишались глибоко в грудях. Сльози, що спливали з невидющих очей, заповняли старий чорний рот з двома пеньками жовтих зубів.
А повз неї тупали тисячі ніг, дихали тисячі грудей, ревли баси і танцювали, як божевільні, дзвони. Великі, середні й маленькі…
|
25 VIII 1906,
Чернігів. |
