Цю сторінку схвалено
високу стелю. Вікно відскочило, вдарилось половинками в лутки, і в хату віллялось жовте каламутне світло. Осінній вітер кинув до середини цілу хмару дрібного холодного пилу і якихсь невиразних хаотичних згуків.
— Чому вона не страйкує?
Ловив грудьми холодне повітря і не помічав навіть грізного клекоту вулиці.
А вулиця стогнала.
А-а-а… — неслося десь здалеку, як од розірваної греблі.
А-а-а… — котилось ближче щось дике і чулись в ньому і брязкіт скла, і окремі крики, повні розпуки та жаху, і тупіт ніг великої юрми… Скакав по вулиці звощик і гнався за ним туркіт коліс, як божевільний… Осінній вітер мчав жовті хмари й сам тікав з міста.
А-а-а… а-а-а…
|
7 лютого 1906,
Чернігів. |
