Сторінка:Коцюбинський М. Твори в 2-х т. Т. 2 (1955).djvu/162

Цю сторінку схвалено

димо нетерпеливився, очікуючи Рустема, а софти уважно розглядали альбоми.

Коли врешті показався Рустем, Джіафер зразу налетів на нього.

— Знаєш, яка неприємність? Белял зрікся оддати нам шопу під театр. Послухав репетицію і сьогодні приніс свою одмову.

— Через що?

— Боїться… Небезпечне, каже, діло. Що люди скажуть…

— Що ж тепер діяти? Доведеться шукати десь інде. — Рустем був уже стурбований.

— Ви таки думаєте виставляти п'єсу? — обізвався Абдураім.

— Конче. Або що?

— Я б не радив цього робити. Ви висміюєте в ній наше духовенство… занадто гостро ставите жіночу справу.

— А ти думаєш, що те шкідливо? — глянув на його Рустем.

— Авжеж шкідливо… Наш народ держиться покищо ісламом, слухає своїх імамів і поважає їх. А ви хочете зруйнувати його світогляд, його віру, хоч замість того нічого рівноцінного не даєте йому… Народ треба раніш підготувати… Дайте йому перше добрий мектеб, відповідно новим педагогічним вимогам, зробіть його письменним, дайте коран на татарській мові, бо арабської він не розуміє, й через це темний.

— Чекай, чекай! — захвилювався Джіафер. — Мектеб — діло добре, та ним всього не зробиш… Ти кажеш — іслам, коран. А коран каже, що жінка нижча од мужчини, що вона тільки для нього й сотворена, що її можна бити… У нас жінка в неволі, закутана, як маграмо́ю[1] нашими ж забобонами, темна, безправна… Її треба вивести на шлях культури, зрівняти в правах з мужчиною…

Слово «культура» було любимим словом Джіафера, яке його трохи п'янило, од якого очі в нього починали блищати і йому робилося тепло.

 
  1. Маграма̀ — жіноче покривало.