ничку має… Така весела, здорова… Згадати, каже, не можу…
— А от Марія померла… царство небесне… — зітхнула Варвара.
Всі теж зітхнули й замовкли.
— Одні кажуть, що з горя, а другі — що застудилась, брівши глибоким снігом, — кинула Секлета.
Ніхто не одповів їй.
Знов тихо стало. Тільки гнулося малинове стебло та дощем падали ягоди в кошик.
— Чого воно так, скажіть мені, сестри! — загадала Варвара і аж очі зробила великі. — Як перше люди спасались, то й добро людям робили… а от тепер…
— Все від Бога… Не судіть, то й вас не осудять, — строго сказала Юстина.
Всі розуміли, на що Варвара натякає.
— Та годі вам! — гукнула весело Секлета. — Лови, Варваро! — і пожбурнула в неї стиглою ягодою.
Варвара розтулила рота, та ягода не попала.
— Ну, тепер ти! — і полетіла малина у рот Секлеті.
— Добра малинка? — обізвався ізбоку знайомий голос.
Як із землі виросла сестра Аркадія з пісним обличчям, з побожно згорненими на животі руками.
Ніхто не обізвавсь до неї.
— А я ще й не кушала… Дух чревоугодія побіждається… — і бачучи, що її не слухають, сестра Аркадія криво всміхнулась і нишком подалася далі.
— Христа продала б, — сказала Секлета.
Вони вже кінчали роботу, коли прибігла келейниця.
— Несіть швидше малину… та йдіть усі до матушки-ігумені… Кличуть…
— Ну, щось уже буде!… — подумали сестрички.
Кривульками в'ється біла дорога з манастиря святого у грішний світ. Пнуться над нею гори, шумлять старі буки, клекоче в долині Алма…
Сонце було вже низько. Зеленим вогнем горіло на ньому верхів'я буків, блищали, як срібні колони, пні й блукали під ними їх легкі тіні. А там, де сонця нема
