тами, котрих і тепер не вистарчає вигодувати. В тій чоловік шкрябається в голову, наче хоче вишкрябати з неї ту подать, що так міцно засіла йому в голову. Хоч трісни, а дай! Ех, до жида треба йти, застав нести та на проценти брати. Там п'яний батько (коні, бачте, у нього вкрали, то він і могорич випив), прийшовши із шинку, що єсть сили лупить по голові свого хлопця, геть заб'є йому памороки, навіки придуркуватим зробить. І багато, багато можна спіткати такого, а може ще й гіршого. Кажу: кожна хата має свою журбу, своє горе…
І хату Харитона Шакули, що стоїть он-он межи тополями на краю села, також не минуло те горе, що, здається, нікого не минає.
Жінка Шакули Уляна, злюща суха баба, порається коло печі, виймає хліб і тим часом сердито виливає свою журбу й злість сусідці, що стоїть також коло печі, підперши голову рукою й покивує головою на слова Уляни.
— І все той навіжений чоловік! — репетує вона. — Усе він, добра б йому не було! Чи то ж видано? Своїх бахурів лихий не візьме, як вошей, а тут і чужого треба! Нема кому хліба переїсти!.. І дивно! На лихо мені помер отой Іван Соловейко. Жінка його тоді саме тяжка була отим сміттям, — кивнула Уляна на колиску, де пхинькала маленька дитина. — А як викинула оте щеня, прости Господи, сама теж померла. Тра було віддать дитину на люди, до якогонебудь заможного чоловіка, а тут мій здурів та впився, узяв цяцю до себе. Приносить, чуєте, у хату бахуря, а сам на ногах не тримається. Я до нього: «І такий, і сякий, що оце ти наробив, навіжений! Та я оце зроду не буду його годувати! Що він мені?! Рідня? Робітник, мовляв, той, щоб я на нього тратилася, харчувала, госпитувала? Чи я своїх дітей не маю, щоб за чужими ходити? Чи ми багатирі такі? Зараз мені таскай та поклади його, де взяв! Чуєш? Бо щоб я трісла, коли не вицарапаю тобі очі, а йому в'язи не скручу! І зроду не буду няньчити та госпитувати чужих дітей!..» Він мовчить. А далі хлюсь мене у морду. Я до нього з качалкою… Він мене удруге… та за коси, та давай волочити, а я йому вигукую: «Хоч забий, а не буду чужих бахурів няньчити!» А він мене штовхає ногами у груди, а він кричить: «Не переч мені, суко! Я тут
