Гнат сидів у корчмі за столом, підперши голову рукою. На столі перед ним стояла пляшка з двома-трьома чарками недопитої мутної сивухи. Невелика чарка з грубого зеленого скла лежала перекинута коло жидівського калача. Гнат частував сусіда Івана; але Івана хтось покликав, і Гнат лишився сам.
В корчмі було мирно, як щонеділі. В дверях раз-у-раз з'являлись постаті чоловіків у довгих свитках та високих шапках, парубків у коротких чугаїнах, гарних поясах та брилях. Молодиці, одягнені в червоні та сині спідниці гарячої барви, в коротенькі байові «гвавтики», маяли розкішними кінцями квітчастих хусток та побрязкували разками коралів. Ішли пити до корчми, йшли й по горілку, ховаючи пляшки в рукав чи за пазуху. Шинкар і не вилазив зі свого загратованого дерев'яними гратками «ванькирчика». Він усе точив із барильця та подавав половинчики, кватирки, півока, ока. Піт великими краплями котився на його руді вуса, і він обтирав його рукавом сорочки, поглядаючи на гостей хитрими сірими очима.
В корчмі було душно й висіла імла. Попід стіною за столом сиділо кілька чоловіків та кругловида гладка жінка. Чарка кружляла по черзі, бесіда переходила в крик, рухи ставали жвавішими, обличчя горіли. Гладка молодиця обмахувала червоне лице червоною хусточкою й
