Молодиці знову глянули одна на одну.
— Бідна ж ти, дитино, бідна!..
Враз Харитя почула, що сльози душать її. Зразу якось дуже жаль стало їй слабої матері, дуже заболів той пальчик, що втяла серпом, заболіли ноги, наколоті стернею, згадався переляк недавній, — сльози, мов град, посипалися на землю, і Харитя, голосно хлипаючи, заридала.
Молодиці кинулися до неї.
— Що з тобою, дитино? Не плач, перепілочко! Мати твоя, дасть Бог, одужає, а жито ми вижнемо, не дамо вам згинути з голоду. Ну, не плач же, квіточко!
Молодиці взяли на руки бідну Харитю, цілували, потішали.
— Ходім зараз до матері, хай вона втішиться, що має таку добру дитину…
Молодиці взяли за руки Харитю і подались стежкою назад у село. Харитя йшла і тихо хлипала.
Незабаром Харитина мати одужала. Молодиці вижали удовине жито, хрещений батько Харитин звіз хліб у стодолу, і сироти вже не боялися голодної смерти.
Мати цілувала та пестила свою добру дитину, а Харитя щебетала:
— Хіба я не казала вам, матінко, що добрий Бог дасть вам здоров'я і поможе зібрати хліб? Хіба не на моє вийшло?..
18 липня 1891 р.
с. Лопатинці
