Як ранім морозом — [побитії квіти]
Головы[1] сумно додо[лу схиляють,]
Як нібы тугою [та горем повиті]
Завчасу и марне [навік пропадають, —]
Оттак тепер [молодь досхочу невспіє]
Жыттем молоде[цьким у світі пожити,]
Гляды — уже в ёго в[олосся сивіє]
Дывысь — уже в ёго [і серце розбите].
Из чого на світі [те лихо коїться]
Що забороняє на[м весело жити].
Від чого так бо[ляче серце ятриться].
Чы ж то мы не вміе[м мир Божий любити.]
Эй де-там! Эй де-[там! Гарячим коханням]
Здолалы б мы світ [весь нагріти,]
Знайшлы бы мы місце і чыстым бажанням —
А нам так і гірко і тяжко так жыты.
Бо кругом з неправды и горе й бідота,
Аж серце стыскае від страшної мукі…
А поміч даваты… даремна турбота: —
Хоч розум розвязан, так звязані рукі…
Така то, така то, дівчинонько гожа,
[Людей на цім світ]і прычына морочыть…
Хоць як бы там пышно не росцвіла рожа —
[Зів'яне завчасно], як хробак підточить.
Вперше опубліковано цього вірша в „Записках історично-філологічного відділу ВУАН“, кн. XV, 1927 р., ст. 126.
В архіві М. М. Коцюбинського зберігається ориґінал цього вірша. На ньому немає заголовку „Шановній пані Н. Г.“
Там таки в архіві зберігається й початок списку цього вірша, на якому стоїть і заголовок. Наводимо цей список:
Як променем щастя, спахнувши, засяють
Ті очі, мов зорі,
А хвылі відрады серденько гойдають,
Мов човен на морі —
Як хочеться долі і другім жадати,
Тоді памятайте про мене згадати.
- ↑ Варіянт, що більше підходить до метру: «головоньку».
