Вперше цей твір надруковано в „Україні“ за 1924 р., кн. III. Автограф зберігається в Чернігівському музеї М. М. Коцюбинського.
Історія цього твору така: як згадує Ол. Саліковський у своїх спогадах про М. Коцюбинського („Из воспоминаний о М. М. Коцюбинском“, „Украинская жизнь“, 1916, кн. IX), він бачив цей твір десь року 1884—5. В той час Коцюбинський жив у Вінниці і часто бував у домі місцевого священика П. І. Вікула, де збиралося товариство, що цікавилось науковим і літературним життям. Бував тут і відомий етнограф, співробітник „Киевской Старины“ Ц. Нейман. Нейманові й передав Коцюбинський свій перший твір на перегляд. Саліковський пригадує, що він бачив у П. І. Віперса рукопис цього оповідання, при чому додає, що „в конце тетрадки он (Нейман) написал несколько менторских строк, в которых советовал автору бросить несоответствующее ему занятие и „не калічити святу нашу мову“.
В архіві М. Коцюбинського зберігся рукопис цього твору, але він не відповідає описові Саліковського. Можливо, це інший примірник. Написаний він у двох зшитках (на 62 сторінках) шкільного типу, синювато-зеленого кольору. Згадуваної приписки Ц. Неймана в ньому немає. На кожному з зошитів наклеєні цифри, на одному — 1, на другому — 2, вирізані з одривного календаря, і відбита печатка: „Михайло Коцьубинській“. Повний заголовок його такий:
Андрій Соловейко, або вченіє свит, а невченіє тьма.
Зложив
Михайло Коцюбинський
1884 року“.
В кінці написано: „Кінець, г. Винниця. Року Божого 1884“. Писано рукопис тодішнім офіціяльним правописом — „ярижкою“. Друкуємо за автографом.
