Як передати листа, щоб він попав у Антонінині руки? Коли б не стріти пана Миколу, що часом виходить з дому раніше.
Женуть гурт товару в різниці… ціла купа рудої шерсті, ніг, рогатих голів.
Як гарно дихається, — п'єш повітря, мов тепле молоко.
Сонце засвітило зірку на сніговій гіллячці.
Лист муляє в кишені. Треба через когось послати. Принесуть їй — вона виходить. Лист? од кого? — давай сюди… Ага!.. Міниться в лиці і несе до чоловіка.
Безлюдна вулиця. Два рядки білих хат під білими дахами, межи ними сніг. Дими в'ються до неба. Москаль біжить з кошиком. Гей! Москалю! Гей!.. Підходить… витріщив очі…
— Однеси лист… Он туди, два вікна видко. Оддай до рук пані. Чуєш? Десять копійок дістанеш.
І він намацав у кишені останні десять копійок.
Ходить по вулиці й чекає.
Москаль повертає, зігнувся.
— Самій пані?
— До рук.
— На…
І повертає назад, до себе.
Що то буде, що то буде? чим скінчиться?
День довгий, безконечний, тривожний. В полуднє небо всміхається, капле з стріх, і вся кімната в золоті.
Ходить і думає.
Обід не йде до горла, в роті сухо, голова важка. Що то буде?
По обіді лягає в ліжко, холодний, байдужий, дерев'яний, і нічого не чекає.
Якось то воно буде.
Сірі тіні блукають по хаті, вікно гасне, розпливається, вечірній морок лягає на серце. Навкруги нікого й нічого.
Стук… стук…
До кого б це?
— Можна?
Чий голос? Він тремтить і зривається з ліжка.
— Увійдіть…
Він… пан Микола. Голос хрипливий, дивиться вбік, шуби не знімає й не подає руки.
