Як раннім морозом побитії квіти
Головоньку сумно додолу схиляють —
Неначе тугою та горем повиті
Завчасу і марне навік пропадають —
Так молодіж наша: зрости не успіє
Та по-молодецьки на світі пожити,
Дивись, а у нього волосся сивіє,
Поглянь, вже у нього і серце розбите.
З чого ж то на світі береться те лихо?
Що серце так гнітить, не дає нам жити?
Чого дні минають без діла, так тихо?
Чи ж то ми не вмієм мир Божий любити?
Гей, де там! Змогли б ми гарячим коханням,
Зуміли б ми серцем і світ весь нагріти,
Знайшли би ми місце і чесним бажанням.
Так годі ж! несила… Одно лиш тужити.
Кругом нас неправда, горе і бідота,
Аж серце стискає від гіркої муки,
А поміч подати — даремна турбота:
Розв'язаний розум — так зв'язані руки.
Така то сумная, дівчинонько гожа,
Людей на цім світі причина морочить
Хоч як би там пишно не розцвілась рожа —
Зів'яне і зсохне, як робак підточить.
1887
Сторінка:Коцюбинський М. Твори в 2-х т. Т. 1 (1955).djvu/43
Цю сторінку схвалено
[МАРУСІ М.]
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/0/06/%D0%9A%D0%BE%D1%86%D1%8E%D0%B1%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%9C._%D0%A2%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8_%D0%B2_2-%D1%85_%D1%82._%D0%A2._1_%281955%29.djvu/page43-1024px-%D0%9A%D0%BE%D1%86%D1%8E%D0%B1%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%9C._%D0%A2%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8_%D0%B2_2-%D1%85_%D1%82._%D0%A2._1_%281955%29.djvu.jpg)