Сторінка:Коцюбинський М. Твори в 2-х т. Т. 1 (1955).djvu/405

Цю сторінку схвалено

— …Ти розумієш, — вела далі своє оповідання Раіса близькій приятельці і шкільній подрузі, що несподівано заїхала до неї, — ти розумієш: це людина незвичайна, не простий сільський піп… Коли б ти знала його високі думки, благородне серце, його ідейність, чистоту душевну… ти б була зачарована їм… Він гарний… його сірі очі променіють тихим світом, на блідому виду й високому чолі спокій і погорда… Волосся трохи рудаве, але це не псує їх, навпаки — уста при них здаються свіжішими… Голос музикальний… Ти його побачиш, ти мусиш побачити… Його може не всі люблять, бо він має енергію й непохитну волю… Цій людині не тут місце, не на селі. Тут він пропадає… І от уяви собі моє горе: він збирається до о. Івана на храм…

— Яке ж тобі тут горе? Хай їде…

— Ти не розумієш, ти не хочеш зрозуміти… Він не повинен туди їхати… там не місце йому… там буде лиш п'янство, карти, гульня… Він мусить бути сильним, він мусить бути вищим… Він кинув пити… Я його так прохала, так благала, щоб не їхав… Невже я… невже він…

Раіса схлипнула і замовкла — спазма перетяла голос.

Вона сиділа мовчки, а великі сльози тихо котилися по її виду, такому жалібному, нещасному, з виразом питання й муки. Пальці хруснули од внутрішнього болю, а затуманені сльозами очі дивились кудись в простору.

— Ти не розумієш, — почала вона знов, звертаючи мокре лице до приятельки, але та перепинила:

— Ні, я дуже добре розумію: ти його кохаєш.

— Що ти сказала?

— Я кажу, що ти його… — і не скінчила.

Раіса раптом одхитнулась од приятельки й тихо скрикнула, як ранений птах.

Перед нею мигнула блискавка, а під ногами запалась земля.

Глибока, морочлива чорна безодня.

Раіса потиху спускалась туди й з очей її поволі щезала рожева од заходу, закутана в зелень кленини, церква.

 

20. IX 1901 р.
Чернігів