Навкруги було тихо і безлюдно. Біла церква серед могутньої зелені робила приємне враження. На великому зеленому шкільному дворі паслась розпряжена вже візником коняка, а він сам приліг у холодку під возом.
Минуло так більш півгодини. Врешті ляпнула фіртка і на стежці показалась Тетяна. Суха, пристаркувата дівка, вона міцно держала в замазаних свіжою землею пальцях ключ, з неймовірою поглядаючи на Раісу.
— Здрастуйте.
— Здрастуй… одчини школу… я приїхала до вас за вчительку.
Тетяна прожогом, з рухами москаля в спідниці, кинулась одчиняти школу, впустила Раісу, а сама побігла зносити з воза речі.
Гучно залунали по пустих хатах Раісині кроки, і сперте, з сильним духом соснової дошки, повітря затамувало їй віддих. Вона швидко поодчиняла вікна. Тепле зеленасте світло виповнило хату, і глянула у вікна широка блакить неба.
Тетяна тим часом позносила все манаття з воза, внесла води, подала вчительці вмитися і, налапавши в мішку самовар, витягла його звідти за вухо, аж він забряжчав.
— Самовар вам ставити?
— Настав.
Поки сторожиха поралася біля самовара, Раіса пішла оглядати школу.
Школа була простора, нова, недавно поставлена. В великі вікна невпинно перлось сонце і так пекло високі соснові стіни, що на них виступала живиця. Жовто-помальовані парти, зсунуті в кутку докупи, були покриті пилом. В шибку билась здорова муха і жалібно дзижчала. Од чорної шафи з книжками до шкільної дошки павук снував павутиння. Раіса обійшла всі покої — скрізь була пустка й тиша: школа нагадувала порожній вулій, перекинутий під хатою на сонці. Квартира вчительки складалась з двох невеличких хатинок. Особливо мала була спальня. В ній заледве могло поміститися ліжко, маленький столик і невеличка скриня. Коли Раіса прилягла на ліжко, їй здалося, що вона опинилася на дні глибокого колодязя, бо нетинковані соснові стіни, що тісно обступали її навкруги та високо здіймалися до стелі,
