В селі темно і тихо. Крамниці й ятки замкнені, провідники розсідлали свої коні, всякі продавці «ямурта» (яєць), винограду, чадр і іншого відклали свої справи на будень; взагалі весь той рух, що чигає на повні кишені гяурів, зупинило свято. Муезин востаннє проскрипів з мінарету «ла алла», і правовірні спочивають. Тільки невсипуще море бухає десь здалеку, немов незримий велит видихає з себе денну спеку, та зорі тремтять в нічній прохолоді, ховаючись одна по одній за чорні, як хмари, шпилі Яйли.
У стін генуезької башти блимає світло. Там у закопченій димом розколині, як у дуплі великої деревини, вариться на розжарених вуглях кава. Круг вогню, підобгавши східним звичаєм ноги, сидять бородаті хаджі у великих завоях і прості мусульмани у фезах. Хаджі Бекір займає почесне місце: він сидить попліч з миршавим турком у білому халаті та зеленій чалмі. То софта з самого Стамбула і його мудрих та святих речей зібралися послухати правовірні.
Усі мовчать, усі поважні.
Навіть красунь Септар, що примостився оддалік, склавши свої сильні, з духом кінського гною, руки на батіг, якось не так гордо випинає золотом шиті груди, з меншим зухвальством позирає навколо.
Вогонь бліками грає на червоних фезах, осяває смаглі обличчя. Мідяний імбрик сичить на вогні, далеке море ритмічно бухає…
Та ось кава запарувала у малих філіжанках в руках у гостей — і софта почав.
Він говорив тихо, скрипучим, монотонним голосом, квітисто і довго. Він почав від Адама. Яскравими фарбами малював він колишню славу й велич татарського племени, його бої з невірними, в яких стяг Магометів обійшов мало не півсвіта. Він звеличав пишність і мудрість великих ханів, розчулився на згадку побожности правовірних і відкрив серце аллаха, ущерть повне радістю й задоволенням з вірних слуг пророка Магомета. Як місяць серед зірок, як орел серед птахів, такими були мусульмани серед інших народів. Він прикликав у свідки одвічні гори, що в своїй непорушності бачили колишню славу великого народу, здавався на башту, під котрою
