варити вечерю, бо незабаром батько з мачухою повернуть з ярмарку.
Броски повертали з ярмарку зараня. Чутка про те, що матушка-Прохіра виявила відьму, і що відьма та ніхто інший, як дочка Броскова — Параскіца, розійшлась поміж усіма «магазаніями» Йоновими. На ярмарку ходило вже кілька версій вчорашньої події — Параскіца фігурувала як родима відьма — і коли одна з них дійшла до Йона, він так обурився, що полаявся та мало не побився з сусідом, який по-приятельськи остеріг його перед родинним лихом. Згодом, правда, запили в корчмі, але при тім Йон такого наслухався про свою дочку, що в його забобонній голові разом повстали згадки про чудне, незрозуміле для нього поводження дочки та стурбували й налякали його.
Хто його зна! Адже ходить лихо по людях… Він ніколи не сумнівався в існуванні відьом на світі, і тепер мороз хапав його за плечі од одної думки, що його рідна донька — відьма.
Маріцца своїми загадковими усміхами та сумним хитанням голови, з яких можна було доміркуватися, що вона давно все знає та мовчить, ще більше непокоїла. Забобонний страх прокинувся в йому, уява, підсичена темнотою, творила і підсувала всякі страшні образи. Він конче мусить запевнитися: чи носить Параскіца хрестик на шиї, бо відьма хреста боїться і не почепить його на шию. Маріцца згоджувалась з Йоном.
Як тільки Броски вступили в хату, Параскіца зробилась неспокійною та наче шукала нагоди втекти звідти. Але Йонові так пильно було заспокоїтись, що він звелів їй лишитися. Параскіца не звикла, щоб батько звертав на неї увагу, — і лише видивилась на нього, зачудована. Ще більше здивувало її, коли вона побачила, як мачуха приступила до печі і крадькома, але так, щоб усі бачили, перехрестила горщик з мамалигою.
Йон звелів Параскіці розщебнути сорочку на грудях. Налякана дівчина вхопилась рукою за те місце, де сорочка розщібалася, і стояла, мов скам'яніла, видивившись на батька великими очима.
Йона взяла злість. Ось вона, та відьма! Почула небезпеку!
