Сторінка:Коцюбинський М. Твори в 2-х т. Т. 1 (1955).djvu/303

Цю сторінку схвалено

Йон хутко упоравсь: «манта»[1] вже на спині коня, залізне путо бряжчить в руках. Скочити лиш на коня — й гайда!

Вечір м'який, тихий. Курява, збита чередою, знов лягла на землю. На блідому, стомленому небі блимнули де-не-де зірки. Йонові забаглося проїхати повз Гашіцину хату; правда, йому не по дорозі, навіть зовсім убік, але молодий парубок не може встояти проти спокуси. От уже й вулиця знайома… он і вітряк повільно помахує крилами, мов величезний птах… а ось і журавель схиляє довгу шию у колодязь, щоб виловить звідти відро води. Для кого то він так працює, аж скрипить, бідолашний?

Йон порівнявся з колодязем, глянув — і аж йому щось йойкнуло всередині з несподіванки — Гашіца, жваво перебираючи руками, витягала з колодязя воду. Тонка бомбакова сорочка щільно обіймала її молоде тіло, рельєфно обмальовувала круглі плечі, міцні руки, високі трямкі перса.

Йон не встиг навіть тпрукнути на коні; вже коли вони проминули колодязь, Йон ґвалтом затримав їх, скочив на землю й підійшов до «фонтини»[2], тягнучи за собою здивовані коні.

— Добривечір!..

— Спасибі вам…

Гашіца, зашарівшись вся, навіть не глянула на парубка; зір її потонув десь у чорній глибині колодязя.

Мовчанка.

— Дай но води напитися.

Гашіца мовчки присунула куфу.

Але замість того, щоб пити, Йон схопив Гашіцу за руку й потяг до себе.

— Сиди тихо! — сикнула та, — побачать…

— Нікого нема…

І Йон потяг до себе дівчину. Вона не пручалась.

— Нащо займаєш, коли не думаєш брати?..

— А пішла б за мене? — питав він, присовуючи до неї своє широке та дзюбате обличчя, загріте й сяюче.

Але у ту ж хвилину нетерплячі коні шарпнули убік і мало не збили з ніг Йона.

 
  1. Свита.
  2. Колодязя.