Сторінка:Коцюбинський М. Твори в 2-х т. Т. 1 (1955).djvu/302

Цю сторінку схвалено

ною волосся. Неголена борода, наїжившись, мов їжак голками, сивою щетиною, здавалось, поділяла обурення свого хазяїна і ладна була разом з ним стати до бою з ворогами.

— Нунте ші Буковіна! — гукав Костаки. — Він думає, що як має вітряк, а я ні, то можна мене зневажать перед миром!.. Га! «драку»![1] Мош-Костаки не останній з молдуван… Що?

— Хто? хто такий? — спитався Йон.

— Хто? А той Мица Штефанаки, що сидить край села за вітряками…

Йон з цікавістю вислухав історію сварки, що зчинилась в корчмі за квартою вина межи його батьком та батьком Гашіци.

— Але я не подарую!.. Що?.. Чи там багатий чи не багатий, а домну-дзев[2] для всіх молдуван один… На суд його! Судом дійму чортового мірошника. Що? Нунте ші Буковіна!.. — І роздратований мош-Костаки поспішно висмикнув затканий ззаду за поясом кисет з тютюном.

— Е-е! — скептично протягла Аніка, — що ти йому зробиш? «Ла богат мержи ші драку ну колак, да ла сарак ніш бой ну траг»[3].

Кінець тої сентенції почувся з сіней, куди з поміччю хазяйчиною перебрався й мас з паруючою мамалигою.

— А йдіть вечеряти! — покликала Аніка.

Мош-Костаки заткнув кисет на місце й заходивсь коло вечері. Відриваючи по шматку мамалигу та бгаючи її в руках на галки, він мачав ті галки в юшку з квасолі, щиро заправлену перчицею, виловлював з юшки стручки перчиці та з смаком гриз їх, немов свого ворога, від чого червоний вид його палав, як на заході сонце. Запивши вечерю вином з глечика, старий звернувсь до Йона:

— Поженеш коні на пашу, бо завтра вдосвіта поїду в волость позиватись.

Аніка тільки зітхнула.

 
  1. Чорт.
  2. Господь Бог.
  3. „До багатого й чорт з калачем приходить, а у бідного й воли не тягнуть“.