життя, на убожество, бо була гарна мета, були надії… Проминули гімназіальні літа, збігли непомітно й університетські — прийшла пора здійснити свої мрії, знайти ту живу, розумну працю. Та ба! Не завжди так складається, як сподівається. Замість живого, корисного діла глузлива доля підсунула переписування в канцелярії якихсь сухих, нікому непотрібних паперів — і то лиш за злиденний шматок хліба. Замість живого діла — канцелярщина! Чи варто було стільки вчитися, стільки працювати, щоб змарнувати все у чотирьох стінах, утопити свою здатність у казеннім чорнилі, запорошити живу душу пилом одвічних шпаргалів?
Треба було покинути думку про якесь справжнє діло серед свого люду, у рідній країні. Принаймні на якийсь час покинути.
Оттоді саме несподівано трапилась посада в філоксерній комісії. Тиховичеві осміхнулась перспектива живої діяльности хоч би у чужому краї, на користь чужому людові. З великим запалом узявся він до праці; усі труднації, всі перешкоди тільки заохочували його, підбадьорювали, як острога доброго коня. Перед ним було величне діло обрятування басарабських виноградників від філоксери і до того величного діла він міг причинитися своїми силами. Тихович вірив у можливість боротьби з ворогом винограду, а ця віра додавала йому ще більших сил. Але час минав, роки йшли — і кожний рік щось общипував з тої віри, з того запалу. Філоксера, не вважаючи на боротьбу з нею, з кожним роком займала все більшу й більшу простору. Підсумовуючи результати діяльности комісії за кілька літ, Тихович побачив, що комісія не змогла злокалізувати філоксеру, не пустити її за межу звісних уже комісії філоксерних вогнищ. Мало на тому: комісії не вдалося навіть викоренити цілком філоксеру на тих вогнищах. Правда, не легка та боротьба, особливо при ворогуванню та темноті людности, при недостачі грошей. Обдивившися, наприклад, виноградники в якомусь селі, де не знайдено філоксери, Тихович часом не радів, а опускав в несилі руки, бо не був певним, що виноградники, які лежать від нього на десять верст на північ, південь, схід або захід, вільні від філоксери. А дізнатися про це не було змоги. Уряд шкодував гроші
