Сторінка:Коцюбинський М. Твори в 2-х т. Т. 1 (1955).djvu/248

Цю сторінку схвалено

лись стрілою навипередки, згинувши незабаром в густій хмарі куряви. Лиш інколи, коли сильніший повів вітру відносив на бік куряву, видко було оддалік дві каруци, одну ближче, другу далі, що немов п'яні хиталися з боку на бік від скаженого гону…

Дітвора вчепилась ручками за васаг… Чорні очиці блищать щастям… Ах, так добре, захоплює дух, летиш, здається, кудись далеко, відірвавшись від землі… Верби, сади, гори наче женуться назад, у село, наче кружаться, обхоплені якимсь шаленим коловоротом… Мама сміється з задоволення, тато, той добрий «татика», раз-у-раз підплигує, вимахує рукою та, мов вітрилом на щоглі, має білим рукавом сорочки… Коні повитягались, як змії, запінились, а не даються випередити, хоч задня підвода вже близько, от-от черкнеться кіньми передніх коліс… Ні, таки наші взяли гору, таки ми попереду… Ті вже далеко лишилися, спиняють коні…

Замфір стягнув віжки, коні зменшили біг, а врешті стали. Замфір витер рукавом упріле чоло, скочив з каруци і з виразом гордощів на розпаленому гоном виду поплескав гарячих коників по шиї.

Приїхали.

За хвилину діти з галасом вскочили у виноградник, випереджаючи матір. Замфір розпріг коні й пустив на пашу попід садом.

Зараз від дороги, загороджений очеретяним тином, починався Замфірів виноградник. Розкішні крислаті кущі з буйною лозою, обліплені лапатим листом, вкривши підгір'я, спиналися на гору, звисали гірляндами над жовтим проваллям, що, мов глибока зморшка на чолі, перетинало пасмо гір. Тоненькі, штучно виплетені з очерету тини, відділяли Замфірів виноградник від сусідніх, а буйна лоза, немов наперекір усім межам, перелазила через тини, спліталась вусиками з сусідніми лозами, по-братерськи єдналась в зеленому морі виноградників. Здавалось, якась могутня зелена хвиля залляла підгір'я шпичастих гір, п'ялась догори, до тих жовтих шпилів, що дивились з своєї високости далеко за Прут, на плавні, на озера, на гирла, в далеку простору, повиту сизою імлою…

Зелене море листя грало долі всіма сутінями барв, від чорно-зеленої, до жовто-зеленастої; а з гори вторували