важницю схилився. Валка посувається тихо, поволі, щоб не стурбувати хворого. Мовчки йдуть чумаки біля возів, не гомонять поміж собою, не погукують на волів навіть. Сумно… А недужий широко розплющеними очима востаннє, може, споглядає на цей світ хороший, на цей степ широкий, немов килим квітчастий… Хотілося б пожити ще, надивитися на Божу красу, поглянути хоч раз ще на село рідне, на близьку родину, — а треба вмерти. Ох, умре він, умре на чужині, серед степу цього хорошого та чужого, конче вмре. Недурно ж пугав пугач край гаю, недурно волики його не пасуться чогось, води не п'ють, тільки ревуть жалібно, немов чують близьку смерть господареву… Жалко кидати тих змалечку виплеканих воликів, тих вірних товаришів у дорозі, що так розуміють смуток і радощі хазяїнові… Кому то дістануться вони, хто то буде поганяти їх, як його не стане? А хто перекаже отцю-неньці про смерть їхнього сина, хто потішить бідну жінку, діточок дрібних? Хто поховає його в чужій сторононьці, де чужії люди? Е, не чужії: все то товариші, милеє браття його, вони вже дадуть пораду… і прохає він своїх товаришів, як будуть повертати у край рідний, уклонитися від нього отцю-неньці й вірній дружині… І просить він доглянути його воликів любих, щоб не зазнали вони ні в чому недостачі, поки прийдуть додому. Та ще й благає хоч притиками викопати йому діл глибокий, зробити домовину хоч з рогожі та заховати в степу край дороги, висипати високу могилу, щоб з тої могили видно було його рідну Вкраїну… А на могилі хай посадять червону калину, хай вона пригадує йому його милую та далекую сторононьку…
І стоять чумаки, вірнеє браття, круг конаючого, похиливши сумно голови, й обіцяють вони сповнити його заповіт… Солона сльоза не в одного зависла на довгому вусові…
Вволили чумаченьки товаришеву волю. Он там, в долинці, під білими березами, копають уже діл глибокий, довічню хатину чумакові. Ревнули сірі воли, до гробу йдучи за своїм господарем, рушило й чумацтво за возом — останню послугу дати вірному товаришеві… Низько похилились непокриті голови, степовий вітер має довгими чубами та вусами…
