Сторінка:Коцюбинський М. Твори в 2-х т. Т. 1 (1955).djvu/212

 

III

Наближається південь, червцевий південь, повний спеки і світу. Світ хвилями ллється з неба, сповнює повітря, несито пожира тіні на землі, заганя їх під дерева і кущі, у гущину. На що вже бувають таємничі холодки, а й туди хоч тоненькою цівкою протиснеться він і сміється, радий, що знайшов і там свого ворога — темряву… Тільки в оту альтанку, що під старезним волоським горіхом у садку, не пуска його дикий виноград, звившись тісно й щільно в одну зелену стіну. Вже що не робить світ — і зайчиком плигає біля альтанки, пробившись крізь листя горіха, золотою сіткою пада на землю, і мигтить, і переливається, намагаючись присунутися ближче до темного закутка — та ба! Ніяк не може. Став на порозі альтанки, зазирає туди, а ввійти — дзуськи! Однак він помічає, що альтанка не порожня. Там на зеленій лавці, обкладеній дерниною, сперши голову на руки, сидить білява панночка з смутним обличчям. Бідна! Скрізь тепер весело, ясно, світ Божий скидається на рай, — а вона сумує. Потішити б її, попестити, та ніяк увійти, бо та темрява розперлася в альтанці, мов пані яка — і не пускає. На щастя, панночка нервовим рухом зриває листок виноградний, зробивши тим маленьку шпарку в зеленій стіні. Зраділий пустун скаче промінням у шпарку і трапля просто на стіл, наткнувшись на якийсь папір. Що воно за диво, папір отой? Він почина придивлятися до нього і читає збоку: «Інспектор шкіл народних». Пустун трохи звонпив, перечитавши титул такої важної особи, бо почувається до деяких провин школярських, але незабаром осмілюється й пробіга зміст паперу. В папері стоїть, що панна Ярина Дольська наставляється вчителькою в село С. Учителька! Адже учителька має право картати! І промінь кидає на дівчину винуватий, благаючий погляд. Однак обличчя дівчини, бліде й делікатне, з виразом смутку та внутрішньої боротьби, не має в собі нічого грізного, що заспокоює й осмілює пустуна настільки, що він почина гратись з грубою золотою косою дівчини, цілувати її повні уста, брови, зазирати в великі сиві очі. А панні Ярині не до пестощів. Вона відсувається від докучливого променя і схиляється над папером, читаючи