Сторінка:Коцюбинський М. Твори в 2-х т. Т. 1 (1955).djvu/209

Цю сторінку схвалено

малюється жах… Так, ті очі бачать у таємничій пітьмі постраха дітей — Хо, страшного, бородатого діда, з величезною торбою за плечима, повною неслухняних дітей. Якийсь холод торкається делікатного дітського тіла, щось бере зза плечей, лячно так, плакати хочеться, а не можна… Дитина насилу відриває очі від вікна й ховає голову в няньки на грудях.

І знову тихо в хаті.

— Мамо! — збуджує тишу хлопчик, кидаючи свою будівлю. — Мамо! А де тепер сонце?

— Сонце?.. Сонце тепер спить.

— А де ж його хата?

— Отам за горою, де воно сідає…

— Там, де живе лісник Панас?

— Еге… Але тобі спати час, дитино.

Дитина однак наче не чує материної уваги. Вона підбіга до матері й спирається їй на коліна.

— Мамо! А чи сонце має діти?

— Має.

— А де ж вони?

— Де? а на небі… оті зірочки, що вночі сяють, то це діти сонцеві…

— А чом же вони тепер не сплять?

— Бо вони за день виспались, а тепер граються.

Пауза.

— Мамо! Я хочу до Петрика!..

Петрик — це син куховарчин, що бавиться часом із паничем.

— Не можна, Петрик слабий…

— А я йому занесу яблуко…

— Не можна — сказала!

— Ма-а-мо! Я хо-о-чу до Пе-е-три-ка-а!..

— Ох, господи! Одно скінчило, друге починає… Цить мені зараз!.. Не підеш!

— Ма-а-мо! до Пе-е-три-ка-а!..

— Чи не замовкнеш ти мені?.. Марино, а заклич но діда Хо!..

Марина підходить до вікна й грюка в шибку.

— Діду!.. діду Хо!.. а йдіть но сюди… а візьміть но собі неслухняного панича!.. Зараз! — відповідає вона собі за Хо підробленим басом і відходить од вікна.