ють, розпитують, де пробував, чи щастило, а мене так і кортить розпитать про Марію, так і крутиться на язиці ймення її, та ніяково розпитувать… Подався я тою вулицею, де хата старих. У хаті світиться, каганець блимає. Я під вікно, та так і припав до нього. Стара півмітки з скрині виймає, старий чобіт розглядає та копирсає шилом, а зять із жінкою про щось радяться біля печі… Марії нема. Може, пішла до дівчат… А може… я так і прикипів до землі, жахнувшись несподіваної думки. Та ні, не так вона кохала мене, щоб, не дочекавшись, віддатися…
— Свириде, голубе мій… — перепинив п'яним голосом Лука, — подай мені баньку… Ти не питимеш, то я за тебе решту вип'ю… А-а! «торе бун-джін»! Це єдина потіха… всіх матульняків… і простих, і вельможних… Ну, кажи, кажи… слухаю…
— Входжу я до хати, — провадив далі Свирид, — привітався, забалакав. «Щось всі подались, тітко, — кажу до старої. — Чи всі у вас живі-здорові?» — питаюся. — «Усі, хвалить Бога», — відказує. — «А де ж Марія, — наважився я, — що її в хаті немає?..» Тільки щойно вимовив я, стара як заголосить, як удариться головою об скриню, аж старий вискочив зза столу. Я так і затерп. У голові мов залізом розпеченим шпигонуло: нема… вмерла… втопилась… Хочу поспитати — де вона, що з нею, а язик як став руба, так і не ворухнеш ним. Далі ж як не скочу до старої, як не крикну: «Де Марія?..» — то так усі й замовкли та видивилися на мене перелякані… «Де Марія? — кричу я: — де ви поділи її? — кажіть!» — та грюкаю кулаком у стіл, аж старий узяв мене за руку та: «Що тобі, хлопче?» — питає. А я і не в той бік, тільки слухаю, як стара голосячи приказує: «Занапастили дитину нашу, занапастили… пішла в найми, як і людські діти… та недолюдок той, пан з Бобрика… звів її… й заподів кудись, що й путь її пропала…» Я вже й не слухав далі… Мов божевільний, вискочив я з хати, гидкою мені стала людина кожна… На серце моє, на голову, на всеньке тіло вагою налягло лихо, гнітило мене; я чув, що мені тісно й на просторі. Я пам'ятаю тільки жадобу помсти, що поняла моє серце болюче… пам'ятаю, як я присягався: помщуся, люто помщуся… на обох помщуся!.. Я забував на той час і про
