Сторінка:Коцюбинський М. Твори в 2-х т. Т. 1 (1955).djvu/198

Цю сторінку схвалено

Щоб хоч хату було за що поставити та на таке-сяке господарство спромогтися… А там — як бог дасть… Ей, не хотілось мені на ту Басарабію — так не хотілось, як живцем у яму… наче серце віщувало… Та не послухався, пішов… Так по масниці, по пущенню, першого дня посту й вирушив. Ще ніколи не кидав я рідного села, в перший раз вибрався в такий світ далекий — то ж на серці було неспокійно, лячно чогось, журно… Що там чекає в чужій стороні?.. З чим і як повертатиму?.. Пам'ятаю — поганий був ранок: туман наліг на землю, гемзило, ноги грузли в підмитому водою снігу, брудна вода стікала в долину… Погано було, як у мене на серці… Вийшов я на гору, став під фігурою й озирнувся востаннє на село: туман лежав над селом ще густіший у долині, ніж на горі. Коли це зза фігури щось так тихо: «Свириде!» — каже. Я аж жахнувся, затремтів увесь… Озираюсь — аж то вона, Марія моя, зза фігури сльози втирає…

— Оце добре! — перехопив Лука, — твоя Марія і моя Марія! Тих Марій на світі — як за гріш маку!.. Ну, випиймо ж за обох Марій!.. А-а! «бун-джін»!..

— Жалко мені стало її… дурне серце мов у лещатах стиснув хто, — казав далі Свирид, не звернувши уваги на тост за Марій. — Взяв я вмовляти її, взяв їй казати, як вірно люблю її… «Бачиш, — обізвалась вона, — як той сніг водою понявся? Гляди ж, щоб і кохання твоє не стануло отак на чужій стороні, далеко від мене…» Наворожила, та не мені, а собі наворожила… Гей, та пішов я, брате мій, степами, та пішов ланами у той край, про який чував лише від бувальців… Ідеш-ідеш, над головою — небо, під ногами — поле… А чиє воно, поле оте — хто його знає… Чужина. І несеш у чужину ту свою долю сирітську, до котрої всім байдуже, та ще силу молодую на пожиток жмикрутам-дукам… Став я в булгарина. На весну й на літо найнявся. Платня нічого — краща, ніж по наших сторонах, а робота така, як на доброго вола… Та дарма!.. Аби мене люди не жалували, а я себе не пожалую… Спершу за роботою нічого не помічав я… Гей та соб! соб та гей! — звісно, як наймит: од світання до смеркання в роботі… А далі, як звик уже, оговтався, розглянувся навкруги — і завелась у