Сторінка:Коцюбинський М. Твори в 2-х т. Т. 1 (1955).djvu/181

Цю сторінку схвалено

напнута чорною хусткою, з складеними на грудях руками, стояла, спершись на ріг безверхої хати, і гріла босі ноги на теплій ще землі. Домна з запухлим від сліз видом, сидячи на призьбі, годувала дитину. Семен теж притулився оддалік під осмаленим деревом. Вони мовчали, а думи їх круком чорним літали по пожарині, розбивались між чорними стінами.

«Пішло моє добро, — думала Наумиха, — шумом збігло, та вже не вернеться… Не одну я нічку не спала, не один день гірко працювала, здоров'ям накладала, а тепер — де воно? Попелом узялося… В цій хаті зросла я, звікувала, зазнала добра й лиха… Я ж її сама й мастила, й виглажувала, пилочок обдмухувала, як дитину доглядала… Умру, мислила я собі, у своїй хаті, де кожний закапелочок бачив мою долю і недолю… Та не довелося… Що ж, з Богом не сваритися, на все його воля й змога…»

Дитина закоришмалась на руках у Домни, запхикала чогось, прокинувшись, а Домна так і розіллялась слізьми.

— Не плач, доню, — обізвалась Наумихо, — не поможеться з плачу… Більш на світі землі горовитої, ніж рівної, більш чоловік мусить горя прийняти, ніж радости…

Наумиха не плакала. Горе посухою впало на її очі, висушило сльози.

А Семен сидів і без думки дивився на зоряний обрій, що світився межи деревами. Себто, в його голові мигтіли якісь шматки думок, просувалися якісь неясні образи, та він ніяк не міг впіймати їх, зв'язати докупи. Врешті він почув, що по тілі його мов комашня залазила. Семен загорнувсь у свиту, але його взяли дрижаки. Він наважився знятися з місця, обернувся до хати і глянув на чорні, пошарпані стіни. І враз ясно, виразно вдарила йому в голову думка: «Згоріла хата, згорів і хліб…» Семен почув, що серце його раптом обірвалось, упало… у грудях щось стиснуло, в голові закрутились думки, колесом, колесом… Далі колесо пішло вільніше, тихіше і за кожним рухом одкривало дійсність… Мозок Семенів почав убирати в себе всі найдрібніші подробиці тої дійсности і з тих подробиць складалась невесела картина його стану, малювалась безрадісна пришлість…

Семен знявся з місця і почав ходити вздовж обсмалених стін.