Сторінка:Коцюбинський М. Твори в 2-х т. Т. 1 (1955).djvu/131

Цю сторінку схвалено
П'ЯТИЗЛОТНИК
ОПОВІДАННЯ

Посвята моїй любій матері.

Смерклося. Рожевий на заході край неба м'яким блиском осявав морозне повітря; останнє світло померлого дня, продершись крізь шибки до хати, ледве-ледве змагалося з сутінями, бо в хаті вже таки добре посутеніло.

Хима, сидячи на ослончику, підкладала солому в грубу. Веселе полум'я жваво стрибало по соломі, осявало старе, борознами пооране обличчя Химине, плигало по стіні золотим зайчиком. В хаті було тихо, тільки солома тріщала в грубці та цвіркун цвірінькав під полом.

— Старий!

Тихо.

— Хомо! — голосніше обізвалася Хима.

— Агов!

Зза грубки почулася шамотня.

— Я оце сиджу, — почала Хима, — та й думаю, що в нас борошно минулося. Тільки в нас хліба, що на полиці…

— І я не про що ж думаю… та що ж ти вдієш, коли не вродило… Доведеться пудити… Візьми в жида пуд та й поклади карбованця з сороківкою… А де тії гроші?..

Хима тихенько зітхнула.

І знов стало тихо в хаті. Старі хоч нарізно, та все про одне думали: свій хліб минувся, а купувати — ні за що.

«Починається… — думав Хома. — Оце він саме починається той час, коли не стає хліба, нема и заробітків, —