ген-ген підбилося вгору, а вона спить, неначе пані яка в перинах! Ще й посуду немиту лишила на ніч, помийниця жидівська!
Олександра не витримала.
— Оце, Господи! точать мою душу, як тая шашель! Коли я вам не вгоджу, то глядіть собі кращої наймички.
Олександра з злістю шпурляла, що було в руках, хрьопала дверима та посилала всіх до всіх чортів.
Одного разу Олександра таки не встереглась. Василь сидів у пекарні, а окономова мати застукала їх саме тоді, як Василь заходивсь коло вечері. Василь скочив через вікно, але так незручно, що шибка дзенькнула й посипалась на землю. Олександра погасила світло, вхопила полумисок з стравою та тицьнула його під лаву; потому всунула в піч пляшку з горілкою і хліб, а сама лягла на постелі, прикинувшись, що вона спить. Стара добре чула, що хтось плигнув через вікно. Вона увійшла з світлом, оглянула всі кутки, повиймала спід лави та з печі страву й горілку і почала лаяти Олександру. Знялась буча. Пані та наймичка сварились, докоряли одна одній та мало не бились… Другого дня оконом рощитав Олександру.
Олександра перебралась до знайомої жінки. Вона ходила копати буряки й з того добувала прожиток для себе. Василь таки не кидав її.
Дні минали за днями. Настала осінь. Подихнули морози, зціпили землю, зів'яли гаї та діброви. Річка стялась і заблищала склом межи чорними берегами. Випав перший сніг, земля побіліла, неначе завилась білою габою.
Василя взято в москалі. Олександра потужила трохи та й утихомирилась. Чи то одні в світі веселі очі та густі брови?
Однак самотнє життя скоро докучило Олександрі. Господи! сьогодні як учора, завтра як сьогодні! Усе одно та й одно! Коли б уже хоч гірше, так інше! — думала Олександра.
На щастя її, овдовів не старий ще чоловік. Третя жінка лишила йому четверо дрібних дітей. Бідний Петро не знав, що йому чинити в світі Божому. Діти малі, треба їм лад дати, треба й на хліб заробляти. Взяти най-
