Сторінка:Коцюбинський М. Твори в 2-х т. Т. 1 (1955).djvu/107

Цю сторінку схвалено

ком». Вона ставала там, де наглянула молодого, гарного «наставника». Іван здалеку чув її гучний регіт, її жарти. Вона й на хвилинку не вгавала, усе плела харки-макогоненки, розказувала сім мішків гречаної вовни. За її приводом сапальниці реготались, аж гомін стояв над розлогим зеленим полем. Іван аж зуби зціплював, та мовчав покищо. Аж одного дня таки не витримав, — він сказав їй, що взяв її не на те, щоб вона продавала зуби та реготалась з парубками, що он-де городина заростає бур'яном, що в хаті немає ладу. Олександра спахнула. Знялась буча, мало-мало не дійшло до бійки. Олександра покинула Івана, не проживши з ним і двох тижнів. Вийшовши з Іванової хати, вона не знала, що з собою чинити. Додому в Мовчани не хотілося йти, вона боялась батька, хоч він був завсігди добрим для неї. Вона переночувала в знайомої жінки, а на другий день пішла до жида-орендаря просити, щоб нараяв їй яку службу. Жид таки того ж дня знайшов їй службу у двірку, в оконома. Служба була важка, плата мала. Треба було вставати рано, лягати пізно. Ще ген-ген до світа, а вже будять її доїти корову та до череди гнати. Візьме Олександра дійницю, піде вдосвіта доїти корову — та й засне над дійницею навсидячки. Стара окономова мати люта як змія, стежить очима за кожним кроком наймички, клене, лає, не дає просвітку. А роботи по самі вуха: треба обід готувати та видавати, посуду мити, хустя прати, хліб пекти. Аж тепер згадала Олександра Гната, згадала й свою хату. Яка єсть, то єсть, а все таки свій куток, своя робота. Їй жаль стало своєї хати, жаль на Гната, а ще більший жаль на Настю. «Ох, коли б не тая розлучниця, не знала б я такого лиха. Але почекай! Прийде й твоя черга! Хіба б мені руки повсихали, щоб я не витягла тебе за коси прилюдне з моєї хати! Тоді ти не тієї заспіваєш, голубко!» — думала Олександра.

Олександра нудьгувала в службі. Думки її рвались поза обсяг щоденщини, вона бажала кращого, празникового життя. А у службі все будень, усе загайно. Найнялась — продалась. В неділю чи в свято вийде Олександра на музики, впірне, мов у море, в юрбу веселої, безжурної челяді, задивиться на парубочу красу і відійде трохи від серця. А як згадає, що на порозі вдома зустрі-