лодним потом. Вона ледве здержала той крик. Вона конвульсійним рухом поклала на себе великий хрест і вдарила поклона, стискаючи міцно руки. Невже — правда? А люде ждали. Без найменшого руху, з затамованим віддихом, затопивши палаючий зір у лежачу долі відьму. Тим часом херувимська минала, як літня ніч. Морок щез і світло свідомости, що нічого таки не сталося незвичайного, прикро вразило напружену масу. Ще хвилинку люде стояли тихо, немов не вірячи в розчарування, немов чогось ще сподіваючись. Але все було, як і перед хвилею: Параскіца хрестилась та била поклони, а на обличчях оточаючої її жіноти малювався кислий вираз. Юрма ворухнулась, пробудилась од сну, незадоволена та роздратована. Немов досада взяла на Параскіцу, що завела їх в сподіванках.
Де-хто зараз же вийшов з церкви на свіже повітря. Йоч був в ажітації та щось з горячковістю шептав свойому сусідові. Він зирнув на свою жінку; та, засоромлена, здивована, зносила очі до-гори, немов питаючись у Бога, що ж це таке сталося?
Служба божа скінчилась. Люде поспішно виходили з церкви. Де-хто жалів Параскіцу, уважаючи її офірою поговорів. Матуша-Прохіра була ні в тих, ні в сих. Вона ж сама дала раду, вона ж роздзвонила по світу і тепер з того всього нічого не вийшло. Зате Йоч Галчан тріюмфував. Він знав, що так скінчиться, бо його не послухали. Він радив і тепер знов радить оглянути дівчину: є хвіст — відьма, нема — не відьма. От і все! Другого способу нема. Де-хто потакував йому і навіть Прохіра, щоб вийти з прикрого становища, схилилася до
