Сторінка:Коцюбинський М. Пе-коптьор. Посол від чорного царя. Відьма (Ляйпціг).djvu/6

Цю сторінку схвалено
 
 
Образок.
 

Йон уперше наглянув Ґашіцу на „джоку“[1]. З ухами й серцем, повними ритмичних згуків „молдуваняски“, загрітий танцями, від яких ноги так разходилися, що й хвилини не могли встояти спокійно, а кожним мускулом відповідали тактові танця, з обличчям, що сяло від радости й поту, Йон відділився від купки парубків, підскочив до танцюючого кола, розірвав його, вхопив за руки двох дівчат… і несподівано стрівся з очима, що з-під тонких дівочих брів опекли його жаром молодости й півдня.

— Що за мара! — подумав Йон, перебіраючи ногами та скоса поглядаючи на дівчину, — я її перше не бачив, здається…

Та ніколи було міркувати: музика гула, танець захоплював усю увагу.

Музики, троє чорних, засмалених циган, сиділи рядком на ослончику недалеко кола. Скрипник — сухий, миршавий парубчак у споловілих галанцях та молдуванській сорочці, нахилив аж до дека скрипки голову, вкриту замісць шапки копицею чорного волосся, і з виразом цікавости та здивування немов прислухався до тих згуків, що викликав смичком з свого стру-

  1. Джок — танець