— Та це я… вона… — белькотав парубок, але батько не дав йому скінчити, потяг його в сіни й причинив двері.
Налякана Ґашіца почула з сіней шамотню, якийсь ляск, немов бійку, серед котрої виривався хриплий голос мош-Костаки.
— З дочкою ворога?… зводити дівчину?… Я тобі виб'ю з голови инших дівчат… Нунте ші Буковіна!… Завтра пошлеш старостів до мош-Штефанаки.
За хвилину засапаний мош-Костаки вскочив у хату, приступив до печі й крикнув:
— Йди мені зараз, соромітнице, до твого батька й скажи йому, що завтра я, Костаки, пришлю від Йона старостів!… Чуєш?… Так і скажи…
І голосно відсапуючи, мош-Костаки важко впав на лаву.
— Домне, Домне! — стогнала Аніка, приголомшена несподіваною пригодою, та умовляла Ґашіцу йти додому.
Але Ґашіца крізь сльози ознаймила, що не вийде з хати, аж поки не будуть послані старости.
Аніка мусіла вкласти її на печі, а по довгій нараді з чоловіком, яка відбулася пошепки під образами, загасила світло й собі лягла поруч з Ґашіцею…
Йон ночував десь на дворі; він довго не міг заснути, згадував нинішні пригоди, знівечені мрії про Домніку і, мацаючи чуба, важко зітхав на самоті серед темної ночі…
Коли другої днини вранці Ґашіца йшла поруч з Йоном на гарман, Йон не обзивавсь до неї й словечком, наче не помічав її…
Але згодом, поньокуючи на коні, що бігали
