Йон образився.
— Гей! а ти що тут таке?… Забралася на чужий віз та й лаятись?… Геть з воза!…
— Ба не піду, аж скажеш, коли свататимеш…
— Як у мене волосся виросте тут! — скрикнув завзято Йон, стукнувши пужалном в долоню. — Геть!…
Ґашіца вчепилась за полудрабок, але Йон сильним рухом скинув її з воза й поторохтів далі…
— У-у! — посварилась на здогін йому кулаком Ґашіца, здіймаючись з землі та обтрушуючи пил з одежі.
Злість, сльози душили бідну дівчину. З голосним плачем побігла вона до села, але скоро опам'яталася, обтерла сльози фартухом і подалась додому.
Не було другої ради, як признатися у всьому матері, прохати в неї поради.
Мати так налякалася, що й забула вилаяти доньку. Гей! неслава, сором!… Треба щось радити…
Послали по тітку Прохіру, звісну порадницю у таких випадках. Ії захоплено на вулиці, де вона, випнувши перед себе кужіль, на ході виводила вовняну нитку та щось бубоніла до себе.
Коли за дверима почулось хляпання капців, а потому в хату всунувся кужіль, Ґашіца з матір'ю були певні, що зараз побачуть гладку постать у ватованій катанці, чорній хустці на голові й під бородою, а межи тими двома хустками потужний ніс, який зразу робив вражіння не носа, а самого обличчя.
Тітка Прохіра докладно, смакуючи, випитала в Ґашіци всі подробиці пікантної справи й авторитетно рішила:
