Йон скочив на коня й оперіщив зо злости поворозкою „бісову худобу“, що перервала йому найцікавіше місце залицяння.
Коні невдоволено крутнули головами, шарпнули з копита і понеслись вулицею, збиваючи густу куряву.
Ось вигулькнула з-за гори ціла колонія вітряків і обступила Йона з обох боків дороги. Одні — чорні та спокійні, тихо стоять, розчепіривши чорні, як у кажана, крила на тлі вечірнього неба. Другі, сяючи крізь відчинені двері червоним світлом, рівно та плавко вимахують крилами і, здається, от-от здіймуться з місця та полинуть кудись у простору.
Коні вибігли на гору, пішли підтюпцем. По горі замріли широкі лани кукурудзи, повіяло польовими пахощами. Хороше зробилось на серці в Йона.
Фру́ндзу вєрді семіно́ґу.
То́ті ти́рґулє ку норо́ку…
затяг він журливим голосом безконечну пісню…
Коні пішли ступою, форкаючи инколи від куряви, залізне путо стиха побрязкувало, тужлива пісня котилася широкими ланами.
Ось дорога скрутила в бік, побігла з гори в долину… Широка й безкрая долина зачорніла поміж пологими горами. Приємний вохкий холод обхопив зразу Йона, коні весело заіржали, піднявши до-гори голови… Он, поміж чорними комишами, блиснула спокійна вода озерця… Десь далеко крякають жаби… Біла пара тихо здіймається до-гори і клубочиться по-над комишами… Небо потемніло, заискрилось зорями…
По долині бродили коні на паші. Круг багаття розташувались нічліжане. Йон пристав
