Сторінка:Коцюбинський М. Пе-коптьор. Посол від чорного царя. Відьма (Ляйпціг).djvu/10

Цю сторінку схвалено

вари з червоними викотами при чоботях. Ті шлейки нові, блакитні, з срібними клямрами, притягували до себе заздрісні погляди парубоцтва та приязні дівоцтва, що приємно лоскотало пиху властникові тої чудової новомодньої річі. Отож заклавши по два пальці за блакитні шлейки й задерши чванькувато до-гори голову, Йон звернувся до одного з парубків.

— Не знаєш, фра́це, чия ота фа́та?[1] — й показав на Ґашіцу.

— Котра? ота коза дика в білій спідниці?

— Вона, вона…

— Та ж то Ґашіца, дочка Штефанаки Мици, що вітряк має. Хиба не знаєш?

Тю, як це він не примітив такої гарної дівчини? Певно вона не часто ходить на цей „джок“, тим що сидить аж край села, — міркував собі Йон; коли це враз звуки жвавої „булґаряски“ сполохали його міркування.

Кілька парубків скочило до танцю, потягши за собою дівчат. Йон підглянув, де стала Ґашіца, і розірвавши в тому місці ко̀ло, вхопив її ззаду за пояс. З дивною для натружених ніг легкістю почав він тупати та перебірати ногами, з усмішкою поглядаючи на свою сусідку. Ґашіца чула той погляд і, опустивши очі до-долу, червоніла.

Танець скінчився. Піт струмочками стікав по обличчю у Йона. Ґашіца, червона й задихана, розгорнула білу хустинку, вишивану навкруги заполоччю, щоб утерти впрілий вид, але по дорозі до обличчя хустина стрибнула, майнула вишиваним кінцем і опинилась в руках у Йона.

 
  1. Фраце — брате; фата — дівчина.